Придбати
Новини
Статті
!--
Зв’язок

ТАМ, ДЕ РОЗКВІТАЄ ДЕРЖАВА — РОЗКВІТАЄ І МИСТЕЦТВО

02 Липня 2015 11:21

Нині, коли українці переживають хвилю національного піднесення, знову набирає популярності такий вид мистецтва як вишивка. Однак тих, хто вишиває, нині не так і багато, а тих, хто творить вишивку – одиниці. Серед них – Олександра Теліженко. Художниця бачить майбутню роботу, як систему знаків і символів, яку потім переносить на полотно.

Про що говорить знак?
Орнамент і знак – це живі субстанції. Незалежно від того, чи ми їх розуміємо, чи ні – вони працюють. Мисткиня переконана, що рушник, відповідно до Велесової книги – це єдність трьох світів: Права (божественне начало), Ява (матеріальний світ) і Нава (духовне). Кожен символ несе якусь інформацію, і людина на рівні інтуїції може їх сприймати і розуміти.
Якщо спробувати розібратися в символіці вишивки, стає зрозуміло, що наші предки були далеко не безграмотними, вони знали те, до чого ми зараз тільки доходимо. В орнаментах – світоглядні знання нащих пращурів, їх космічна духовна грамота.
– Вже тепер наука доводить все це фактами. Свого часу нам навішували, що це все забобони й відсталість, пропонували викинути з голови народні орнаменти. І викидали! – розводить руками мисткиня. – А тепер відкривається такий фактаж! Ще сто років тому західні журналісти на європейських виставках захоплювалися витонченістю українського мистецтва. Особливо їх вражала біла вишивка, всі тільки й говорили, як це тонко, ніжно, елегантсько. За кілька століть до цього щось подібне спостерігали в Прибалтиці, але з плином часу воно зникало. В Європі такого немає. А на пострадянському просторі з усіх колишніх 15 республік вишивка і ткацтво набільше збереглися в Україні.
Тож виходить, що на фоні цивілізованого світу ми немов би і відсталі, а насправді маємо глибинну культуру і, незважаючи ні на що, зберегли такі скарби. І це стосується не тільки вишивки. Нині нам треба підняти це все і довести світові, що це наше, тоді ми будемо «в дамках», переконана Олександра Теліженко. Однак роботи у цьому напрямку ще дуже багато.

Еволюція вишивки
Безперечно, вишивка є одним із найрозвиненіших видів традиційної української культури. І вона, як і всі інші види, пройшла своєрідну еволюцію в часі.
– Сама по собі вишивка дуже інформаційно наповнена, але матеріально не може зберігатися довго. Це велика проблема, – розмірковує художниця. – Тому перш ніж говорити, коли саме вона з`явилася, варто подумати логічно. Можливо, вишивка була і в найдавніші часи, однак напевне ми цього стверджувати не можемо.
Археологічні знахідки засвідчують, що ще в палеоліті були голки, якими зшивали шкіряний одяг. Були і орнаменти, зокрема на браслетах і жіночих фігурках. То чому ж не могло бути хоча б елементарної вишивки? Те саме стосується і пізніших періодів, зокрема трипілля з його розвинктим ткацтвом і орнаментованою керамікою. Наука потребує матеріальних доказів, але ж є ще і логіка.
– Вишивка білим по білому – це слов`янський хід, – каже мисткиня. –Там і символіка, і ведичні знання, які у 2 тисячолітті до нашої ери вивозили з нашої території, а потім через багато століть вони поверталися. З приходом християнства їх намагалися знищити як конкурентний світогляд. Тоді було спалено дуже багато книг, дещо збереглося лише випадково.
Окрема історія – із золотим шиттям. Вважалося, що воно бере початок із Візантії. Однак на наших землях воно лягло на живу високорозвинену традицію вишивання. Такі витвори мистецтва не могли взятися з нічого. У той час золоте шиття стало шедевром, а золотошвейні плащаниці і корогви створювалися у величезній кількості. Вони ж дали початок нашим «мальованим» рушникам.
Якщо торкнутися часів козацтава, надто Гетьманщини, то можна сказати, що тодішня вишивка стала відображенням духу епохи. Держава на той час міцно стояла на ногах, а там, де розквітає держава – розквітає і мистецтво. Щоб вкладати гроші в культуру, має бути добра політична воля. І вона була. В мистецтві козацьке бароко – це барвистість, плавні, буйні лінії, заоваленість у всьому і багатоколірність. Козацька вишивка – вишивка шовком, золотом і сріблом – багата, розкішна, як ствердження повнокровності й оптимізму життя. Вишивка козацької старшини – шедевральна.
А після втрати державності, від 18 століття, всі досягнення нашої культури стали привласнюватися уже тоді імперською Росією.

Не жартуйте з рушником
У дев`ятнадцятому столітті вже на тлі удушеної культури традиційної вишивки в моду входить натуральна вишивка чорно-червоним хрестиком.
– Багато хто думає, що це наша гордість, наш головний стиль вишивки, – каже Олександра Василівна. – Насправді це наш сором.
Чому ж сором? Виявляється, коли із Заходу пішла хвиля капіталістичного розвитку й почали відкриватися заводи, мануфактури, процвітала торгівля, чорно-червоні квадратикові візерунки завезли фабриканти Брокар і Роллє. Зокрема, їх друкували на упаковках мила. Звісно, коли люди бачили щось нове, їх це приваблювало, і вони починали пористосовувати його до свого побуту, перешивати всі ті трояндочки й ромашечки. Переосмислювати. Ділі – більше: з`явилися навіть спеціальні альбоми з інструкціями. Таким чином, ця спрощена, доступна технічно, «мильна», «брокарівська» вишивка стала страшенно популярною, і не лише в Україні.
Якщо вишивка білим по білому була складною, віртуозною, несла інформацію і була цілою системою знаків, які втілювали світобачення її творців, які працювали, то з цим видом вишивки все зовсім по-іншому. Вона була простою і натуралістичною, далекою від справжнього народного мистецтва. На той час жінка стала більш зайнятою, а така вишивка не потребувала великих зусиль, тож червоно-чорний хрестик окупував буквально весь простір тодішньої імперської Росії.
Вже з часом народ почав прагнути не лише картинок, а й смислу, з`явилися рослинна і тваринна символіка. Все це проходило трансформацію і ставало осмисленим – вже не узором, а повноцінним орнаментом. Та українська душа прагла повнокровності. Тому в другій половині ХХ століття у вишивці стає популярним кольоровий, яскравий рослинний світ.
– Коли я проаналізувала багато стилів вишивки, зокрема, у часі й просторі, – дійшла висновку, що кольорова вишивка – це прагнення повнокровності, оптимізму і життєвої сили, – ділиться враженями майстриня. – Тоді й зрозуміла, що свого часу дарма заклеймляла «базарні», як я їх колись називала, рушники – яскраві й барвисті. Насправді це була остання жива сторіночка народного художнього промислу. Люди вишивали рушники, продавали їх і за те жили. Між тим, часто такі рушники були просто шедевральними.
І ось початок ХХІ століття. Художники знають, що червоно-чорне на білому – це найвища драма, трагедія. Так воно й було все минуле століття. Тому в своїй статті «Не жартуйте з рушником» Олекандра Теліженко закликає висвітлювати ауру України і через колір виявляти оптимізм і життєствердність, нести радість у життя.

Підробка – ворог усьому?
Процес вишивання – це добра магія і психотерапія для жіни. Коли людина вишиває, вона вкладає у річ, яку створює, часточку себе, своєї енергії, каже мисткиня. Тому дуже важливо, щоб вишивка була не штучною, а ручною. Людина у такій вишиванці почувається впевнено, комфортно, захищено. Але щоб так було, вона повинна бути «живою», а не штампованою автоматом, підробкою.
Не секрет, що вишивка сьогодні в моді. І на прилавках все частіше модна побачити не лише традиційні білі, а й чорні і навіть сині вишиванки. Цікавлюся в майстрині, якого ж кольору вишиванки краще вдягати.
Ніяких суворих заборон щодо цього немає, каже вона. Але традиційним кольором все ж є білий, як Білий світ, сила, енергія і чистота. Білий розкриває і підкреслює все найкраще. Чорний колір має зовсім інше, значення, тож перед тим як обрати чорну сорочку, варто подумати – негативу в житті й так вистачає.
Нині можна побачити, що люди почали не просто цікавитися вишивкою, але й знову прагнуть до барвистості і розмаїття в ній. А це значить, що нація прагне духовного піднесення і нових життєвих сил. Разом із тим, сучасна мода іноді не знає міри. Бувають такі вишиванки, за якими саму людину важко помітити – наскільки вони пишні й різнобарвні. Нам ще потрібно повернути чуття міри і гармонії, впевнена мисткиня.

Розмову записала Оксана Швед